Edges of Empathy. Зоопсихологиня Настя

​​Сьогодні зранку пішов Сіріус.⠀Малий захворів й “згорів” трішки менше, ніж за два тижні. Скоріш за все, в нього був новий тхорячий коронавірус - хвороба фреток, яку декілька років тому відкрили в Нідерландах.⠀Зараз в домі відчувається пустота, бо все навколо все ще пристосовано для нього: контейнер з наповнювачем стоїть на клітці, щоб Сіріус не зміг вилізти. В його схованці за батареєю досі лежать всякі “дуже цінні” дрібниці. Більше не потрібно слідкувати за щойно випраною білизною в кошику - Сіріус не прийде та не спробує повитягувати звідти шкарпетки. Не треба ховати пласткові пляшки, закривати пральну машинку в якій він гриз манжету. Я раніше навіть не помічала, як багато в нашому домі підлаштовано під це тхоряче торнадо. Сіріус був таким маленьким, але його завжди було так багато. І зараз я гостро відчуваю його відсутність.⠀Сіріус був розумним, комунікативним та вигадливим. Він міг знайти спільну мову з усіма моїми тваринами… Якщо він цього хотів. Чого тільки варті його ігри з Адою та Мілкушею. Мені боляче, сумно і я відчуваю багато провини. Як завжди буває, коли втрачаєш когось близького тобі.⠀Мені завжди важко прийняти смерть, як відсутність. Якось в голові не вкладається, що в якийсь момент людина чи тварина просто зникає. Лишається тіло, але це всього лише оболонка. І ти сидиш і думаєш: де він? Де? Куди він дівся? Можна обійти всю планету, заглянути в кожний закуток - його там не буде. Але, він же був тут. Сидів в мене на руках, їв з рук. Як можна просто взяти і… зникнути.⠀В силу моєї професії мене часто питають, чи колись після втрати тварини стає легше. Чи зменшується горе. Насправді ні, воно не зменшується ніколи. Але легше все одно стає. Тут мені дуже відгукається думка Лоіс Тонкін, яка казала, що з часом зменшується не горе всередині нас, а просто ми ростемо довкола нашого горя.⠀А ще мене підтримує та допомагає згадувати Сіріуса сильним, веселим та цікавитим. Він пішов у хворобі, і в голові стоять спогади про те, як йому було погано. Але насправді, так

Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю та твариниЗавершую цикл постів про невідмінність у тварин розладом дефіциту уваги з гіперактивністю. Саме таке формулювання діагнозу вважається найбільш коректним, оскільки дефіцит уваги більш характерний симптомом для цього стану, ніж гіперактивність. У людей з РДУГ спостерігаються відмінності в роботі певних ділянок мозку, зокрема - дофамінової системи. Дофамін - взагалі дуже цікавий нейромедіатор, всі спеціалісти з поведінки його дуже люблять, бо він напряму впливає на навчання та субʼєктивне відчуття винагороди: допомагає знаходити мотивацію щось робити, концентруватись на задачі, а різкий спад дофаміну призводить до відчуття фрустрації та навіть агресії. Люди з РДУГ погано концентруються, їм важко організувати та дисциплінувати себе. Те, що нейротипова людина може зробити за допомогою “сили волі”, для людини РДУГ фізично неможливо. З іншого боку, люди з РДУГ мають тенденцію впадати у стан, який називається гіперфокусом: повна концентрація на задачі, коли людина може щось робити декілька годин поспіль, не відволікаючись та не іноді навіть не відчуваючи фізіологічних потреб. РДУГ зазвичай, ніколи не йде сам: близько 85% людей з РДУГ мають якийсь коморбідний ментальний розлад, часто це РАС, тривожність, БАР чи депресія.То що там у тварин? Якщо коротко - судячи з усього, тварини теж можуть ним страждати. З собаками ситуація дещо більш однозначна. По-перше, цілий ряд дослідників знайшли кореляцію між РДУГ-подібною поведінкою у собак та генетичною складовою (Sulkama et al 2021, Person et al 2016). По-друге, РДУГ-подібну поведінку у собак багато вивчають за допомогою опитувань, спостережень, інтерпретації відео та вимірюванні рівня дофаміну та серотоніну (Csibra et al 2022, Gonzalez-Martinez et al 2023, Bleuer-Elsner et al 2019). Для РДУГ у собак навіть було запропоновано окремий термін - синдром гіперчутливості та гіперактивності. (ГЧ-ГА синдром).Симптом собак з ГЧ-ГА синдромом: - низька здатність концентрувати увагу та важкіст

Але нагадую: жодна нейровідмінність не означає, що на тварині треба поставити хрест. Як правило, майже в будь-якій ситуації все ж таки щось можна зробити, щоб допомогти своїй тварині та собі. Головне лишатися терплячими та памʼятати, що “відмінний” не означає гірший.

Ой, я так люблю такі відео. Дуже яскрава та коректна комунікація: дорослий пес показує зуби, щоб обозначити кордони, а цуцик миттєво відсторонюється, коли це помічає. Після чого дорослий миттєво пом‘якшує цей момент за рахунок облизування: «все нормально малий, не хвилюйся, просто не лізь до моєї іграшки»Адуська дуже часто іншим собакам показує щоб вони збільшили дистанцію саме в такий спосіб: мовчки піднімає губи й показує зуби. Без гарчання, кидків, гавкоту. І боже, дивитись, як собаки адекватно реагують на це - зупиняються, починають показувати більше сигналів примирення чи обходять - це любов. Бо так, насправді, робить меншість. Більшість пруть напролом, їм на все начхати. Наслідок невміння спілкуватися та невідповідної соціалізації, коли люди думають, що соціалізація це про «водити собаку на собачі майдайнчики до інших собак» і все.

Чи бувають у тварин розлади аутистичного спектра?Відповідь на це питання не може бути простою. Тема розладів аутистичного спектра не вивчена до кінця й у людей, що вже казати про тварин.Взагалі, що таке РАС? Нейровідмінність, що характеризується труднощами соціальної поведінки, комунікації, наявністю повторюваної поведінки та обмежених інтересів, сенсорною чутливістю та важливістю в дотриманні рутини. Дослідники та лікарі з кожним роком відкривають все нові й нові особливості людей з РАС, але велика складність вивчення цього стану полягає у тому, що буває дуже важко відділити причини й наслідки. Для прикладу, люди з РАС часто демонструють ознаки тривожних станів та депресій, але чи викликані вони особливостями роботи їх нервової системи, чи тим, що вони вимушені жити у суспільстві, яке їх не приймає?А ще РАС не дарма розшифровується як розлади аутистичного СПЕКТРА: деякі люди з РАС не можуть навіть розмовляти, в той час, як інші здатні повноцінно адаптуватися до соціуму й непогано приховувати свої особливості, навіть від самих себе. Діагностика РАС у людей це складний й довгий процес, який вимагає комплексного підходу й часто займає не один рік. Думаю, зрозуміло, чому вивчення РАС у тварин викликає стільки складнощів: не можливість поговорити з твариною та отримати знання про субʼєктивні враження, часте перетинання симптомів з іншими ментальними та фізичними станами сильно ускладнюють цей процес. Тому, коли ми кажемо про тварин, технічно ми можемо казати тільки про аутистично-подібну поведінку, але не про РАС.Давайте тепер конкретніше. Спочатку про собак. Першу статтю про аутистично-подібну поведінку у собак опублікували у 1966 році (Fox), після чого така поведінка отримала назву Дисфункціональна Поведінка Собак (ДПС). Пізніше (Topal et al, 2019), взагалі запропонували використовувати собак як модельний обʼєкт для вивчення РАС, через їхню схожість з людьми у певних соціальних відгуках та реакціях. Нещодавнє дослідження такого явища, як погоня за власним хвостом у б

Взагалі, перш ніж ставити своїй тварині діагноз, подумайте про те, що симптоми аутистично-подібної поведінки перетинаються з іншими фізичними та ментальними проблемами: компульсивною поведінкою, поганою соціалізацією, генералізованою тривожністю, неврологічними захворюваннями. Й з набагато більшої ймовірністю, у вашої тварини щось зі списку вище. А навіть якщо ви впевнені, що у вашого улюбленця та сама дисфункціональна поведінка собак - це не робить його гіршим за інших. Як і люди з РАС можуть адаптуватись, знайти підтримку та напрацювати механізми самодопомоги - те саме можна зробити й з собаками. Якщо нарешті прийняти їхню відмінність, навчитися поважати її, та взяти на себе подальшу відповідальність за створення гарних умов добробуту для того, хто потребує вашої турботи.

Високочутливість у тваринКвітень - місяць інформування о нейровідмінностях. Нейровідмінність - вроджений або набутий стан нервової системи людини, який функціонально відрізняється від більшості у популяції. За своєю природою нейровідмінність не вважається патологією, але часто, завдяки багатьом фактором, стає одним із визначних причин розвитку ментальних захворювань. До нейровідмінностей відносять розлади аутистичного спектра, розлад дефіциту уваги з гіперактивністю, дислексію, високочутливість, іноді травми та деякі інші стани. І що дивно (ні), у тварин теж зустрічаються стани, які нагадують ті чи інші нейровідмінності у людей. Тому в цьому місяці я розкажу про аутистичні розлади, розлад дефіциту уваги з гіперактивністю та високочутливість у тварин. Почнемо з останньої.Високочутливість - це темпераментна особиста риса, яка характеризується підвищеною чутливістю центральної нервової системи та глибшою обробкою незначних фізичних, соціальних та емоційних стимулів. Грубо кажучи, високочутливі істоти отримують більше інформації із меншої кількості подразників. А від так, краще помічають дрібниці, мають гарну інтуїцію, тонше відчувають нюанси соціальної комунікації. Але так само високочутливі істоти швидше втомлюються, гостріше відчувають дискомфорт від “незначних” стимулів та схильні до розвитку ментальних хвороб - депресій, тривожностей, травм, межового розладу (Acevedo et al, 2014)Ознаки високочутливості спостерігаються у більш ніж 100 видів тварин, включаючи риб (Wolf et al, 2008). Тож не дивно, що й домашні тварини можуть володіти цією особливістю. Ознаки високочутливості у тварин схожі на людські: чутливість до неприємних звуків, вибагливість у харчуванні, матеріалу амуніції, лежанок. Високочутливі собаки й коти вимагають більше ритуальності у спілкуванні, легше “переймають” емоції людини та інших істот навкруги. Їм важче пристосуватися до змін, вони схильні до тривожностей, перезбудження та реактивності. В одному дослідженні, високочутливість у собак була одним

А на цьому фото три високочутливі панянки, які якось умудряються уживатися та знаходити спільну мову 😅

​​Пишу поділитися одночасно й радістю, й смутком. В суботу ми нарешті купили машину! Мій шлях до водійського посвідчення був довгим: я брала практичні уроки рік, накатала біля 80 годин з інструктором й сдала практичний іспит з другого разу. Тут ще накладається спицифіка нідерланської водійської системи: практичний іспит вважається одним з найскладніших у світі. Екзаменатори, в першу чергу, дивляться на твою безпечність на дорозі: куди і як ти дивишся, як приймаєш рішення, чи можеш підлаштуватися під ситуацію на дорозі. Тому навіть часто люди, які мають великий стаж вождіння, тут не сдають з першого разу: бо екзаменатори вважають, що вони недостатньо оглядаються по сторонам, чи ще щось подібне. В суботу я привезла машину додому, й тепер активно борюся зі своїм страхом кудись їхати на ній далі. Найбільше лякають парковки та усвідомлення, що я буду заважати іншим людям, бо буду тупити. З неділі не можу зусередитись ні на чому, сильно переживаю, не можу заспокоїтись. Треба якскоріше робити цей крок: сідати за кермо, та бороти свій страх. Машина для мене - мрія останніх років 5, й нарешті вона здійснилась, тож треба зі страхами якось розбиратись. Зате, як розберусь, буде прям повноцінна історія успіху: як довго я до цього йшла, й який цей шлях був важкий. Поки сиджу й боюся, багато думаю про тваринок в схожій ситуації й намагаюсь себе підтримати, як підтримувала би тварину. Як мінімум, намагаюсь не тиснути на себе аж занадто, не сварити, та не ненавидіти за «слабкість». Виходить через раз, чесно скажу 😅 але якось я з цим справлюсь. Завжди ж якось справляюсь.